COUNTER-HEGEMONY IN THE THEORY OF THE MULTIPOLAR WORLD

Although the concept of hegemony in Critical Theory is based on Antonio Gramsci’s theory, it is necessary to distinguish this concept’s position on Gramscianism and neo-Gramscianism from how it is understood in the realist and neo-realist schools of IR.

The classical realists use the term “hegemony” in a relative sense and understand it as the “actual and substantial superiority of the potential power of any state over the potential of another one, often neighboring countries.” Hegemony might be understood as a regional phenomenon, as the determination of whether one or another political entity is considered a “hegemon” depends on scale. Thucydides introduced the term itself when he spoke of Athens and Sparta as the hegemons of the Peloponnesian War, and classical realism employs this term in the same way to this day. Such an understanding of hegemony can be described as “strategic” or “relative.”

In neo-realism, “hegemony” is understood in a global (structural) context. The main difference from classical realism lies in that “hegemony” cannot be regarded as a regional phenomenon. It is always a global one. The neorealism of K. Waltz, for example, insists that the balance of two hegemons (in a bipolar world) is the optimal structure of power balance on a world scale[ii]. R. Gilpin believes that hegemony can be combined only with unipolarity, i.e., it is possible for only a single hegemon to exist, this function today being played by the USA.

In both cases, the realists comprehend hegemony as a means of potential correlation between the potentials of different state powers. 

Gramsci's understanding of hegemony is completely different and finds itself in a completely opposite theoretical field. To avoid the misuse of this term in IR, and especially in the TMW, it is necessary to pay attention to Gramsci’s political theory, the context of which is regarded as a major priority in Critical Theory and TMW. Moreover, such an analysis will allows us to more clearly see the conceptual gap between Critical Theory and TMW.

Євразійський спільний дім

Континент Євразія – колиска людської культури і цивілізації. На цьому просторі виникли і розвинулись різноманітні соціальні, духовні і політичні форми, які складають основний зміст людської історії.Євразійський материк має два головних полюси – Європа та Азія, Захід та Схід.Історія людства є процес постійного діалогу, діалектичного обміну енергіями, цінностями, технологіями, ідеями та речами між цими полюсами. Захід та Схід взаємодоповнюють один одного, ведуть між собою тисячолітню розмову, сповнену вищого сенсу. 

Євразійський погляд

Євразійці поступово обстоюють принцип багатополюсності, виступаючи проти однополюсної глобалізації, яку нав’язують атлантисти.

У ролі полюсів цього нового світу будуть виступати не традиційні держави, а нові інтеграційні цивілізаційні утворення („великі простори”), об’єднані в „геоекономічні пояси” („геоекономічні зони”).

Виходячи з принципу багатополюсності, майбутнє світу уявляється як рівні, доброзичливі партнерські відносини всіх країн і народів, організованих за принципом географічної, культурної, ціннісної та цивілізаційної близькості в чотири геоекономічних пояси (кожний з них складається, у свою чергу, з кількох „великих просторів”): 

  • Євро-Африканський пояс, який охоплює три „великих простори”: Європейський Союз, Ісламо-арабську Африку, субтропічну (чорну) Африку; 
  • Азійсько-Тихоокеанський пояс, який складається з Японії, країн Південно-Східної Азії та Індокитаю, Австралії та Нової Зеландії; 
  • Євразійський континентальний пояс, який охоплює чотири „великих простори” – „Євразійський Союз” (країни СНД та деякі країни Східної Європи), країни континентального ісламу, Індію та Китай; 
  • Американський пояс, який складається з трьох „великих просторів”: Північної, Центральної та Південної Америки.

Війна з Росією в її ідеологічному вимірі (аналіз 4-ої ПТ)

Війна проти Росії на даний момент найбільш обговорюване питання на Заході. Це досі пропозиція і можливість. Вона може перетворитися на реальність залежно від рішень, прийнятих усіма частинами, задіяними в українському конфлікті, – Москвою, Вашингтоном, Києвом, Брюсселем.

Я не хочу обговорювати тут усі аспекти та історію цього конфлікту. Замість цього я пропоную аналіз його глибинних ідеологічних засад. Моє бачення головних подій базується на Четвертій Політичній Теорії, принципи якої я описав у своїй книзі, що під цією ж назвою вийшла друком англійською мовою у видавництві «Арктос» («Arktos») кілька років тому.

Я збираюся дослідити не оцінювання ризиків, небезпек, проблем, витрат або наслідків війни Заходу з Росією, а ідейний зміст цього явища у глобальному вимірі. Я буду розмірковувати про сенс такої війни, не про саму війну (реальну або віртуальну).

Проти гігантизму. За місцеві громади

 Тенденція до надмірного розширення і концентрації витворює ізольованих індивідів, котрі таким чином стають більш вразливими та беззахисними. Повсюдне витіснення і соціальна невпевненість суть логічні наслідки цієї системи, яка вимела всі можливості для взаємодопомоги та солідарності. Зіштовхнувшись з традиційною вертикальною пірамідою влади, яка спричиняє недовіру, зіштовхнувшись з бюрократією, яка все швидше і швидше досягає свого рівня професійної безпорадності, ми входимо в світ великого розмаїття мереж співпраці. Дотеперішнє напруження між однорідним посполитим суспільством і монополістичною державою загального блага, крок за кроком, зменшується через існування сьогодні цілої павутини організацій взаємопідтримки , що стоять на міцному підґрунті і добре функціонують, існуючи на кожному рівні суспільного життя: родинах, об’єднаннях сусідів, селах, містах, групах об’єднаних спільною роботою чи активним відпочинком. І тільки на цьому локальному рівні можливо створити стандарти життя гідні людської істоти, життя не роздробленого, а звільненого від жорсткого обов’язку швидкості, рухомості та рентабельності інвестицій.

Гроші

Звісно ж, кожен хотів би мати трохи більше, аніж трохи менше. «За гроші не купиш щастя, але вони щастю сприяють», – як кажуть в народі. Ми мусимо, однак, визначитись, що таке щастя. Макс Вебер писав в 1906 році: «Людина за «своєю природою» не прагне заробляти більше грошей; вона тільки прагне жити, так як вона звикла жити і заробляти стільки, скільки для неї потрібно».

Численні дослідження засвідчили відносний контраст між зростанням стандартів життя і рівнем задоволення поміж індивідів. За певним порогом, наявність більшої кількості грошей не означає більше щастя. В 1974 році, в своїх дослідженнях, Річард Істерлін (Richard Easterlin) установив, що середній рівень задоволеності, висловлений населенням, залишився практично незмінним починаючи з 1945 року, попри промовисте зростання достатку в розвинених країнах. (Цей «парадокс Істерліна» було нещодавно підтверджено). Невдача вживання індексів виміру матеріального зростання, таких як ВВП, для визначення рівня правдивого добробуту, також добре описано – особливо на рівні певної громади. Не існує засобів якими можна було б, без жодних вагань вибору, обчислити індивідуальні преференції в термінах преференцій суспільних.

Inleiding tot de idee Marc. Eemans

Toen ik aanvaardde een essay te wijden aan het werk en het denken van de schilder, dichter en kunsthistoricus Marc. Eemans, heb ik me afgevraagd of het in mijn geval geoorloofd was te spreken van een zekere continuïteit in zijn geestelijke ontwikkeling. Langzaam maar zeker kwamen elementen en argumenten aan het licht om mijn overtuiging te staven dat die vraag positief macht beantwoord worden. Aldus is deze geschiedenis van de intellectuele en creatieve levensweg van Marc. Eemans ontstaan. Daarbij werd de klemtoon vooral op zijn denken en op zijn poëtisch oeuvre gelegd, vermits het illustratiemateriaal dat deze uitgave verrijkt, als een soort picturaal complement van mijn stelling kan beschouwd worden. Overigens bleven om voor de hand liggende redenen, biografische en andere gegevens buiten beschouwing.

Hopelijk vergeeft de lezer het me dat ik met hem wegen ga verkennen, die men normaliter in essays van het onderhavige genre links laat liggen. Maar op de eerste plaats is het zo dat ik geen kunsthistoricus ben en het derhalve als een punt van elementaire intellectuele eerlijkheid beschouw me onbevoegd te verklaren om een verantwoord waardeoordeel over het schilderkunstig werk van Marc. Eemans uit te spreken. En voorts is er het oude adagium « de gustibus et coloribus non disputandum », dat in de loop der tijden zijn geldigheid heeft behouden. Waarom de lezer dan ook willen beïnvloeden met een onvermijdelijk subjectieve analyse van de boodschap die de schilderijen van Marc. Eemans brengen?

Смерть у кредит

Зловживання пов’язані з грошовими позичками засуджувались Давньому Римі, як про це свідчив Катон, який також зазначав, що крадії священних реліквій заслуговують подвійного покарання, а лихварі покарання збільшеного в чотири рази. В своїй книзі «Політика», Аристотель, викриваючи хрематистику, тобто одержимість грішми, видається ще радикальнішим:

Способи отримання статків, як ми зазначали, бувають двох видів: перший є видозміною торгівлі, натомість інший належить до галузі домогосподарства, причому останній обумовлений необхідністю і заслуговує пошани, обмінна ж діяльність заслуговує на справедливий осуд, як діяльність, обумовлена не природними причинами , але [постала через необхідність взаємного] обміну [між людьми]. Найбільш ненависним способом отримання статків, з повною на те підставою, слід вважати лихварство, оскільки воно робить самі грошові знаки предметом власності, які, відтак, втрачають те своє призначення, заради якого вони були створені: адже вони виникли заради мінової торгівлі, стягнення ж відсотків саме собою призводить до збільшення кількості грошей. Звідси це і отримало свою назву; як діти схожі на своїх батьків, так і відсотки є грошовими знаками, породженими самими ж грошовими знаками. Цей вид наживи є найбільш протиприроднім.

 

Жан Тіріар – Макіавеллі Об’єднаної Європи

Ревний читач Гоббса, Макіавеллі та Паретто, бельгієць Жан Тіріар (1922-1992), засновник пан’європейської організації «Молода Європа» («Jeune Europe») був теоретиком Великої Європи від Ґолвея до Владивостока.

Народжений в 1922 році, в ліберальній сім’ї бельгійського міста Льєж, Жан Тіріар був молодим активістом в лавах ліво-радикальних марксистів, прибічників Об’єднаної молодіжної соціалістичної варти та Соціалістичної антифашистської спілки. Він радо вітав Пакт Молотова-Ріббентропа в 1939 році: «Найпрекраснішою, найбільш захоплюючою частиною мого життя, я зазначу, був німецько-радянський договір». Оскільки, для нього, «національний соціалізм був не ворогом комунізму, а тільки суперником». 

Євразійський спільний дім

Євразійський материк має два головних полюси – Європа та Азія, Захід та Схід.

Історія людства є процес постійного діалогу, діалектичного обміну енергіями, цінностями, технологіями, ідеями та речами між цими полюсами.

Захід та Схід взаємодоповнюють один одного, ведуть між собою тисячолітню розмову, сповнену вищого сенсу.

Землями Євразії постійно йшли потоки народів і культур – із Заходу на Схід, зі Сходу на Захід. Далекі предки сучасних європейців дикими ордами блукали по азіатських степах у той час, як сучасні їм китайці, індуси та перси ніжилися в променях вишуканих, витончених цивілізацій – з розвинутою філософією, прогресивною технікою, в умовах високого комфорту. У кожної цивілізації є власний час і тече він усюди неоднаково. Те, що вважається "дикунством" тут і зараз, в іншому місці чи завтра стає еталоном "прогресу". Те, що видається універсальною істиною тут і зараз, в іншому місці чи завтра виявляється локальним і надто відносним культом. Ніколи не слід абсолютизувати те, що є тут і зараз. Становища та цінності світу змінюються. Слід завжди перевіряти свої міркування великим масштабом часів і просторів.

Євразія – гідний масштаб справжньої думки. Ми повинні навчитися "міркувати Євразією", мислити по-євразійські, тоді нам будуть однаково зрозумілі і Захід і Схід, і прогрес, і Традиція, і постійність, і мінливість, і вірність витокам, і рух уперед.

Основні філософські положення неоєвразійства

Неоєвразійство теоретично складалося у відродженні класичних принципів цього руху на якісно новому історичному етапі та в перетворенні цих принципів в основу ідеологічної, світосприйняттевої та політичної програми. Спадщина євразійської класики була взята як світосприйняттева. основа для ідейної (політичної) боротьби в пост-радянський період, як духовно-політична платформа "інтегрального патріотизму" (по той бік поділу на "червоних" і "білих"). Ця ідеологічна, світосприйняттева та політична актуалізація принципово відрізняє неоєвразійців від праць істориків, що займалися євразійством як ідейним та соціально-політичним феноменом минулого. "Археологією" та бібліографією євразійства, а також розвитком поглядів Льва Гумільова строго в менсах історичної науки займалися різні групи (Кожинов, Новикова, Сизямська, Шишкін, Ключникоів, Балашов). Але активно та адресово взяли євразійство на озброєння лише одиниці. Їх і слід називати в строгому сенсі "неоєвразійціями".

Неоєвразійці об’єднали основні положення класичного євразійства, прийняли їх як платформу, відправну точку, теоретичну базу та основу подальшого розвитку і практичного застосування. В теоретичній сфері неоєвразійці значно розвинули основні принципи класичного євразійства з урахуванням широкого філософського, культурного та політичного контексту ідей ХХ століття.

Кожне з основних положень євразійської класики набуло концептуального розвитку.

21 Facts About America's Decaying Infrastructure That Will Blow Your Mind

 

You can tell a lot about a nation by the condition of the infrastructure. So what does our infrastructure say about us? It says that we are in a very advanced state of decay. At this point, much of America is being held together with spit, duct tape and prayers. Our roads are crumbling and thousands of our bridges look like they could collapse at any moment. Our power grid is ancient, and over a trillion gallons of untreated sewage is leaking from our aging sewer systems each year. 

Невизначено